АМБЕР ЕЛІЗАБЕТ ГРЕЙ: ВТОРИННА ТРАВМА У РОБОТІ ТЕРАПЕВТА

СОМАТИЧНІ ПРАКТИКИ ДЛЯ СТІЙКОСТІ ТА СПІВ-ПЕРЕЖИВАННЯ ДО СЕБЕ

00:00 Вступне слово. «Тема мого життя»
01:30 Влаштовуємося зручно
02:05 Знайомство з учасниками
06:35 ПРАКТИКА ОПОРИ. Підготовка. Відслідковування відчуття комфорту
10:40 Відслідковування відчуття опори
13:30 Частина 1. «Вага і підтримка: дихання»
17:55 Відпочинок і відслідковування змін
19:30 Частина 2. «Вага і підтримка: уява»
23:05 Відпочинок і відслідковування змін
24:49 Питання учасника про уяву
27:30 Роль уяви і встановлення зв’язку з життям
31:40 Роль опори і відчуття стану «Yield»
37:30 Роль відпочинку, міні-практик і турботи про себе
41:30 Роль саморегуляції і ко-регуляції
44:40 ПРАКТИКА ЦЕНТРУВАННЯ.
48:45 Роль руху довкола центру у зміні стану
49:55 Питання учасника про головний біль
50:52 Роль стану «Yield» у подоланні болю
53:10 Терміни «вторинна травма», «травма свідка», «виснаження від співпереживання», «вигорання».
1:05:30 Відмінності між «співчуттям», «емпатією», «співпереживанням»
1:10:30 Питання учасника про емпатію
1:11:48 Відмінність між «емпатією» та «співпереживанням»
1:22:05 Відслідковування свого стану. Пауза.
1:25:05 Активне само-співпереживання
1:27:15 4 виміри стійкості та спів-переживання (земля, серце, хребет, дихання).
1:29:15 ПРАКТИКА ЗАЗЕМЛЕННЯ І СЕРЦЕ.
1:31:00 Частина 1. «Укорінення в землю: крижі»
1:41:12 Частина 2. «Укорінення в небо: серце»
1:45:41 Відслідковування змін, вільний рух. Наукові коментарі до практики.
1:50:05 ПРАКТИКА ДИХАННЯ ХРЕБТОМ. Наукові коментарі до практики. Вільний рух.
1:59:15 Завершення і подяка.

ПРАКТИКА ОПОРИ

ЧАСТИНА 1: «Вага і підтримка: дихання»

1. Влаштуйтесь сидячи прямо чи спираючись на опору. Зверніть увагу на те, що викликає відчуття КОМФОРТУ.
Ø зовнішні фактори (сонячне світло на шкірі викликає відчуття тепла, або приглушене світло створює відчуття розслаблення);
Ø внутрішні фактори (зміна положення тіла призводить до меншого болю в попереку чи тазостегнових суглобах).
ü Невеличкі зміни, що наближують нас до комфорту, не змінюють зовнішню ситуацію і проблеми світу, але це додає нам більше сили і стійкості.
2. ЯК ВИ почуваєтеся зараз? Наші почуття відображають фізіологічні процеси. Пізніше ми порівняємо, як зміниться ваш стан. Запрошую вас звернути увагу на свою ВАГУ, не на те, скільки ви важите, а на свою фізичну присутність, адже вага – це тілесний аспект нашого перебування тут і зараз. Помітьте точки контакту тіла з поверхнею. Відчуйте підтримку від ОПОРИ під вами.
3. Зверніть увагу на ДИХАННЯ, на ритм вдиху і видиху. Запрошую вас використовувати природню заспокійливу здатність видиху, щоразу під час видиху віддаючи вагу тіла опорі, вмощуючись, збільшуючи зв'язок з поверхнею. Кілька хвилин – кожний видих є можливістю розслабитися, спертися на поверхню ще більше і дати їй підтримати вас.
4. ДОЗВОЛЬТЕ усьому відбуватися – якщо хочеться сидіти спокійно чи порухатися.
5. Зробіть ще кілька видихів, після чого просто зупиніться, зробіть паузу і ВІДПОЧИНЬТЕ.
6. Помітьте ЗМІНИ. Чи змінилося відчуття ваги і опори? Її більше стало чи менше (іноді ми краще починаємо відчувати, що відбувається), або все залишилося, як раніше.
ü Якщо нема змін – це нормально. У роботі з травмою ніколи не пришвидшуємо зміни!
ü Якщо є зміни, помітьте, які саме.
ЧАСТИНА 2: «Вага і підтримка: уява»

1. Використовуємо УЯВУ. Уявіть, що стілець живий і свідомий свого завдання – тримати усю вагу вашого тіла, щоб вам не потрібно було про це турбуватися. Практикуємо протягом хвилини. Відпускайте свою ВАГУ.
2. Почувайтеся КОМФОРТНО, нічого більше не робіть.
3. ДОЗВОЛЯЄМО собі – подрімати чи порухатися, якщо хочеться.
4. Просто дозвольте собі бути і ДИХАТИ.
5. Відпускаємо навіть ідею про буття і дихання і просто ВІДПОЧИВАЄМО.
ü Навіть мікро моменти відпочинку є проявом турботи про себе і дуже корисні.
6. Зауважте, як ви почуваєтеся, чи спостерігаєте якісь ЗМІНИ у контакті з поверхнею, відчутті опори. Зауважте, наскільки вам комфортно.

КОМЕНТАРІ

1. Уява дозволяє вижити, відновитися і встановити зв'язок зі своєю стійкістю? Згідно з дослідженнями Деніела Сігела. Відбувається встановлення зв’язку з життєвою силою, коли ми уявляємо, що стілець або земля наділені свідомістю і мають на меті нас підтримати. У соціоцентричних культурах усі предмети наділені життям, бо вони є результатом творчої діяльності, навіть якщо вони не зроблені з природних матеріалів.
2. Відчуття опори є ресурсом для нас, зв'язок з ним ми несвідомо втрачаємо через травматичний досвід, навіть якщо ця підтримка завжди є. Практика відчуття ваги повертає нас до цього ресурсу, сприяє появі стану «Yield», в якому поєднується розслабленість і готовність до дії. Це стан ефективної опори на поверхню, коли ми віддаємо вагу під впливом сили гравітації, і водночас готові у будь-який момент без зусиль відштовхнутися від поверхні для стрибка. Також це оптимальний стан нервової системи (присутність, зв’язок, алертність без надміру). Цей термін описаний Бонні Б.Коен (Body Mind Centering), а також у буддистських вченнях.
3. Відпочинок сприяє інтеграції досвіду. Навіть секундні, хвилинні мікро-практики відпочинку, відчуття комфорту і опори за допомогою дихання важливі для прояву турботи про себе.
4. Саморегуляція є нашим етичним та моральним обов’язком, якщо ми хочемо бути здатними підтримувати інших і здійснювати ко-регуляцію. Наприклад, змінити свій стан на більш спокійний, щоб виконати якесь завдання чи потурбуватися про родичів.

ПРАКТИКА ЦЕНТРУВАННЯ

1. Знайдіть свій центр. Це необов’язково анатомічний центр, він залежить від нашого положення відносно гравітації.
2. Покладіть долоню на свій центр, вона повідомляє про встановлення контакту, присутність, а також вона отримує інформацію. Зауважте, що ви відчуваєте – образи, спогади, відчуття. Дихайте та відцентруйте себе довкола свого центру. Це повертає до «контейнованого» стану.
ü Можна додати звучання (мугикання) у своєму центрі
ü Можна порухатися довкола свого рухливого центру у положенні стоячи.

КОМЕНТАРІ

1. Саморегуляція полягає у зміні нашого стану. Рух змінює фізіологічні процеси, а отже наші почуття і стан.
2. Стан «Yield» допомагає полегшити біль. Біль передбачає, що певні зони перенапружені, а інші у стані колапсу. Тоді шукаємо місце в тілі поряд з болючим, спрямовуємо увагу туди, дихаємо задля розширення відчуття стану «Yield».

РИЗИКИ, З ЯКИМИ МИ СТИКАЄМОСЯ

ВТОРИННА ТРАВМА («secondary trauma» / Beth Stamm)
Ø це відбувається, коли ви є свідком того, як хтось дорогий вам переживає травматичну подію, це наша реакція під впливом соціо-психо-емоційних факторів
Ø симптоми проявляються внаслідок того, що ви перебували поряд з людьми, які пережили травму, але самі не були учасниками події і не постраждали від неї
Ø високий ризик серед таких професій, як військові, рятувальники та ін.

ОПОСЕРДКОВАНА ТРАВМА
(«vicarious trauma» / Laurie Pearlman)
Ø відбувається внаслідок використання ЕМПАТІЇ для встановлення зв’язку з травмованим клієнтом у терапевтичних стосунках
Ø внаслідок цього змінюється ваш світогляд, світ вже ніколи не буде сприйматися, як раніше
Ø високий ризик серед саме серед психотерапевтів

ВТОМА ВІД СПІВПЕРЕЖИВАННЯ («compassion fatigue» / Charles Figley)
Ø стан виснаження і біо-соціо-емоційної дисфункціональності
Ø є результатом стресу через зловживання ЕМПАТІЇ

ВИГОРАННЯ («burn-out»)
Ø стан виснаження, що пов'язаний зі стосунками (наприклад, конфлікти з начальником на роботі)
Ø стан виснаження через інші фактори (наприклад, фізично дискомфортні умови праці)

ОПОСЕРЕДКОВАНА СТІЙКІСТЬ («vicarious resilience»)
Ø ви перебуваєте у стані натхнення після спілкування з клієнтом
Ø ви довідалися чи навчилися чомусь важливому завдяки роботі з клієнтом
Ø ви відчуваєте радість бути поряд, любов до клієнта (мова про прийнятну форму цього почуття)

ВІДМІННОСТІ МІЖ ТЕРМІНАМИ

СПІВЧУТТЯ («sympathy»)
Ø людська реакція, що базується на почутті жалю чи суму з приводу болю іншої людини
Ø «мені шкода/жаль тебе»
Ø жалість не обов’язково передбачає встановлення контакту з іншої людиною

ЕМПАТІЯ («empathy»)
Ø людська реакція, що базується на дзеркальних нейронах, які створюють тілесну симуляцію поведінки та почуттів іншої людини («embodied simulation») та спільний досвід («shared body state»), щоб ми могли зрозуміти її ментальний стан (Джерело: Gallese, Eagle & Mignone, 2007)
Ø «я відчуваю твій біль»
Ø базується на ідентифікації з болем/стражданням іншої людини (переживаємо разом з людиною)

СПІВПЕРЕЖИВАННЯ («compassion»)
Ø здатність визнавати біль чи страждання іншої людини, тому що ви мали власний досвід болю
Ø «я визнаю твій біль, тому що я також переживав(ла) свій біль»
Ø здатність розрізняти свій біль та біль іншої людини (неприв’язаність і здорова сепарація)
Ø готовність активно діяти, щоб допомоги – термін з буддизму («compassionate concern»)






НЕЙРОФІЗІОЛОГІЧНІ ВІДМІННОСТІ МІЖ ЕМПАТІЄЮ ТА СПІВПЕРЕЖИВАННЯМ

ü Нейронауковець досліджувала мозкову активність досвідчених практиків медитації, які окремо практикували емпатію та співпереживання. Нейромережі, що формуються внаслідок тренування навичок емпатії та співпереживання дуже відрізняються. (Джерело: Tania Singer, www.cogneurosociety.org/empathy_pain)

ЕМПАТІЯ («empathy»)
Ø посилює негативні емоції та активує нейромережі, що асоційовані з емоційним болем
Ø пригнічує частини мозку, що відповідають за сенсорні відчуття
Ø погіршує самопочуття, знижує здатність вирішувати проблемні питання

СПІВПЕРЕЖИВАННЯ («compassion»)
Ø знижує негативні та посилює позитивні емоції, теплі почуття, почуття любові
Ø активує частини мозку, що відповідають за сенсорні відчуття
Ø покращує нейропластичність, інтегрованість різних мозкових центрів
Ø підвищує активність нейромереж, асоційованих з приналежністю та винагородою
Ø викликає мотивацію допомогти, підвищує здатність вирішувати проблемні ситуації.

СПІВПЕРЕЖИВАННЯ ДО СЕБЕ («self-compassion»)
ü Відслідковуємо свій стан на початку, під час та після практики, помічаємо зміни. Кожного дня залежно від нашого стану практика буде проходити по-різному.
ü Усі практики, які сприяють відчуттю комфорту, легкості та спокою, підтримують співпереживання до себе. Коли ми охоче займаємося улюбленими практиками, свідомо ставимо себе на перше місце, це також акт співпереживання до себе. Ми не можемо підтримувати інших, якщо ми спочатку не підтримали себе. Це наша здатність бути усвідомленими та тілесному рівні («mindfulness» / «bodyfulness») щодо свого життя, думок, турботи про себе.
ü Співпереживання робить нас більш присутніми із собою та іншими. Ми почали з усвідомлення відчуття ваги, оскільки це перший крок до відчуття присутності.

4 ВИМІРИ ЖИТТЄЄСТІЙКОСТІ ТА СПІВПЕРЕЖИВАННЯ ДО СЕБЕ

1. ЗЕМЛЯ – відчуття ваги, свого місця і приналежності
2. СЕРЦЕ – відважність та вразливість, зв'язок, емоційний інтелект, біоритми
3. ХРЕБЕТ – зв'язок, основана опора та сила
4. ДИХАННЯ – розширення, біоритми, бути з невизначеністю

ПРАТИКА ЗАЗЕМЛЕННЯ І СЕРЦЕ

ЧАСТИНА 1: «Укорінення у землю: крижі»

1. У положенні стоячи відмічаємо відчуття своєї ваги. Скільки підтримки ви відчуваєте через стопи? Чи однакове відчуття опори зліва та справа? Наприклад: «Так, матінко-Земля, ось я тут!» або «Не впевнений, що можу віднайти цей контакт».
2. Традиційний спосіб заземлення, коли вдихаємо, а під час видиху натискаємо стопами у землю. Відмічаємо відчуття у хребті та особливо в області крижів. Чи відчуваєте їхнє видовження, вигинання, чи це викликає стан більшої рухливості та енергійності (на відміну від положення сидячи, коли хребет і крижі у положенні згинання, нахилу вперед, а також низький рівень енергії, стан втоми та напруження)?
3. Новий спосіб заземлення, що базується на полівагальній теорії. Положення крижів нейтральне, без вигинання назад чи згинання вперед. Це сприяє тонусу вагуса (блукаючого нерва), що має наукове обґрунтування свого впливу на фізіологічний стан більшого спокою та контакту.
ü Частин перша. Вдихаємо і м’яко скорочуємо на 10-20% зусиль 3 групи м’язів: 1) сідниці, 2) бокові відвідні м’язи стегон, 3) м’язи задньої поверхні стегон. Під час видихання відпускаємо зусилля. Повторюємо 5-6 циклів дихання. Помічаємо, чи інтенсивність 10% або 20%, не більше.
ü Частина друга. Вдихаємо, м’яко напружуємо 3 групи м’язів, а підчас видихання натискаємо лише п’ятками в землю (не усієї поверхнею стоп, не піднімаючи пальців ніг). Повторюємо 5-10 циклів дихання у своєму темпі та спостерігаємо, як це відрізняється від звичайного заземлення. Що роблять крижі, як відчувається вага тіла, контакт з поверхнею і опора, стан «yield»?
4. Під час відпочинку відслідковуємо зміни у своєму стані.

ЧАСТИНА 2: «Укорінення у небо: серце»

1. Помічаємо напруження в області плечей, шиї, щелепах (характерно для стресу і травму). Як почувається простір серця (стиснуте, ніби ховається, або м’яке та відкрите)?
2. Один підхід на 3 цикли дихання. Долоні в замку з переплетеними пальцями розміщуються над головою. Вдихаємо і протягом перших 2 видихів тягнемо долоні в сторони, не розмикаючи замок, а на третьому видиху дозволяємо рукам розімкнутися і повільно опуститися вниз. Помічаємо зміни в області щелеп, плечей, серця (чи більш закрите чи відкрите). За бажанням у своєму ритмі робимо 2ий чи 3ий підхід, але не більше.
3. Відмічаємо зміни, можливо, стан більшого заземлення, звільнення і відкритості, починаємо рухатися, потягуватися, танцювати.

КОМЕНТАРІ ДО ПРАКТИКИ

ü Дихання та м’язове скорочення/розслаблення підвищує насичення киснем, зменшує стрес.
ü Укорінення в небо: м’яке розкриття серця, без надмірної вразливості чи закритості, а також зниження напруги у верхній частині тіла.
ü Укорінення в землю: завдяки налаштуванню положення хребта і крижів покращується тонус вагуса (блукаючого нерва), без дистресу/гіпертонусу чи стану колапсу/ізоляції, а також покращується відчуття опори через хребет, стан життєстійкості і співпереживання до себе.

ПРАКТИКА ДИХАННЯ ХРЕБТОМ

1. Покладіть руку на грудину, помітьте рух грудної клітки під час дихання. Вдихаємо – грудина піднімається назустріч долоні, видихаємо – вона опускається. Під час стресу рух дихання обмежується. Якщо це так, співчутливо до себе пропонуємо тілу інший спосіб.
2. Вдихаємо – м’яко натискаємо долонею на грудину (5-10% зусиль) – так 20-25 циклів дихання. Спостерігаєте за своїм станом, це практика регуляції дихання та нервової системи. Пауза.
3. Натискаємо трохи більше на грудину, зауважуючи, як це викликає рух у хребті (нижче/вище), і покладіть там іншу долоню. Чергуємо рухи. На вдиху натискаємо на область спини, відчуваючи як долоня на грудині сприймає цей рух, на видиху натискаємо на грудину.
Можна робити паузи кілька циклів дихання між натисканням долонею на спину і на грудину.
4. Прибираємо руки і починаємо вільно рухатися у танці, наприклад, під улюблену музику.

КОМЕНТАРІ ДО ПРАКТИКИ

ü М’яке натискання на грудину дозволяє тілу відчути, що ви поряд і супроводжуєте його рухи. Це особливо важливо під час ізоляції, дисоціації, бо повертає у стан присутності та енергійності, також центрує і контейнує гіперактивований стан.
ü 5-10% зусиль (під час дихання і дотику до грудини і спини) допомагають саморегуляції.
10-20% зусиль (під час напруження м’язів ніг) допомагають заземлитися, укорінитися в землю ногами. М’яке скорочення/напруження стимулює сполучну тканину (фасції), що огортає червоні м’язи і забезпечує контейнування та цілісність/взаємопов’язаність. Більше відсотків зусилля та міцніше стискання активує довільні червоні м’язи, дає більше енергії і сили.